Печальное

Печальное

Уставши на селе от бездорожья,
Бредёт январь туманный на поля,
Где леса полосы попридержать за вожжи
Взялись ветрище-стужи короля.

Средь белых дней, то заспанных, то пьяных
Лень струйкой дыма в небе разлита,
И солнышко подвешено в туманах
Кружочком к небу, будто калита.

Молчанка - мира сонного игрушка.
Лишь изредка снег сыплет негустой.
Фарфор степной проснувшейся речушки
Затоплен весь прозрачною водой.

Зима споткнулась, видимо, от ноши,
Без отпуска века, как жизнь, стара.
Остывший сплин в промокшем макинтоше
Забрёл в село, измученный, с утра.

И негде душеньке его согреться ветхой:
Убога и пуста скорбей юдоль!
В молчаньи хат, молчат, чернея, ветви,
Скулит из окон одиноко боль...

Сумне . Стихотворение Людмилы Юферовой

Стомившись від сільського бездоріжжя,
Бреде імлистий січень у поля,
Де лісосмуги втримують за віжжі
Зимового вітриська-короля.

І білі дні – то заспані, то п’яні…
Дим з коминів повітря не хита.
Підвішане до неба у тумані
Кружалко сонця, ніби калита.

Дрімає світ від сірої мовчанки,
Сніжок легенький – то вряди-годи.
І порцеляна річки-степівчанки
Втопилася в прозорості води.

Мабуть, зима спіткнулася від ноші,
Бо без відпустки – з товщі правіків.
Схололий сум у вогкім макінтоші
В село ще зранку стомлено забрів.

Нема йому, де душечку зігріти:
Юдоль плачу – убога і пуста!
Мовчать хати, мовчать зчорнілі віти,
І скиглять з вікон біль і самота…