Про муху Параску

Товста, синьо-зелена муха Параска через силу здійнялася, наївшись, й полетіла в бік крайніх хат на селі.

Смачний обід у громадській сральні за зупинкою на трасі скоротив дальність польоту: Параска важко сіла на радіоприймач у першому ж дворі. Солодкий запах поту вологих рук, які нервово пригладжували масне волосся, п'янив Параску, а мелодійний голос “Радіо-Ера” гіпнотизував й знерухомлював.

Ранковий випуск “Історії з життя...” з диктором Степаном Моргайло подіяв як пакистанський факір на зміюку не лише на обжерливу Параску – біля радіо сиділи заворожений Зиновій ( Зиновій-Данило) ( Свид-) Ригайло та його жінка, Уляна Свідомітенко.

Та програма була про них, про героїв Майдану.

Дарма, що на Майдані вони не були, а познайомилися у Києві з місяць тому, виходячи з вранішньої електрички. Обоє їздили щоранку до столиці в пошуках роботи.

- Наша Батьківщина в небезпеці! Цінності Майдану, здобуті кров'ю, під загрозою! Ми у війні з агресором, який зневажає нас і нашу двохтисячолітню державність! Якщо Америка нас полишить, ми втратимо надію на побудову громадянського суспільства! Боже, врятуй Україну і благослови Америку!


Радіо кричало на увесь двір.

Уляна опустила долу вологі очі, Зиновій розпрямив спину від гордості. Ще б пак! Він зо два тижні готував текст з редакторами по інтернету (що й з'явився приблизно в той же час в їх хаті). Принаймні, так він оповів Уляні.
Лисі й щербаті думки - “Як приховати боргову кабалу й впродовж місяця тихенько, не привертаючи уваги дружини, продати рекламних послуг “Радіо-Ера” на одну тисячу гривень?” - він марно відганяв від солодко-пустої голови.

- Знаєш що, жінко, наступного разу треба буде їм розказать про емігрантів. Це ж який сором! Україна в біді, у вогні, у війні, треба економіку підіймать, а вони ото їдуть! Польща їм тепер краща! Раби, підніжки, польська грязь! Жодної національної гордості, нуль громадянської свідомості! З усього села поїхали люди з п'ятнадцяти дворів!

Зиновію так прийшлася до смаку роль оратора, що він аж почервонів. Голосні, кольорові промови приглушували шепіт минулого, що мерзенно й безсоромно зиркало з-під брудних його нігтів.

В дев'яності Зиновій як студент агро-технічного в числі перших поїхав до Канади по програмі Ворк енд Тревєл ( вони ще гиготіли тоді й обзивали “Раб як кемєл”). До України з усієї новоспеченої обслуги готелю у 25 км від NY повернувся ...він один. Почував себе гімном і лузером аж до самої РЕВОЛЮЦІЇ. Кожного літа їздив до Росії на збирання фруктів, восени – на будівництво до Москви. За все життя не демонстрував вміння будувати речення довші за три – п'ять слів, пив щоб забуть як за свіжозаколотого кабана батько 'витягнув' його на диплома. Хоча ні, частіш за все пив з ненависті і злості до всіх й себе, чому й за що конкретно, він не знав й не хтів знати. Завжди підозрілий і матеріалістичний, Зиновій не поїхав на Майдан – боротьба за святі ідеали тривала по телевізору, а він все одно експерт, виступає на радіо, має закордонний досвід американської демократії.

Ульку він зустрів весною, коли замість Росії роботу поїхав шукать до Києва (і перейменувався в Однокласніках, Фейсбуці і Контакті на Данила-Зиновія Свидригайло). Уляна не така як усі жінки, принаймні з його села. Страшенно розумна баба, критикувала Януковича ще за часів Януковича, закінчила Могилянську журналістику й вела особистий блог. Останній, разом з FB та паспортом з Ульяни Квасненковой під дією наростаючого градусу патріотизму зробили її ще більш сміливою та сильною – Улькою Свідомітенко. Одного ранку, о п'ятій годині, зрозумівши, що співпадають у своїй любові до критики, пустослів'я та ненависті до всіх і вся, вирішили одружитися. Зараз Уля напружено гуглила – шукала грантові поїздки для громадських активістів та блоггерів на комп'ютері, який купила за гроші від останньої статті для фонду Сороса. Про Майдан, про режим, про побиття студентів. Матеріали вона взяла з інтерв'ю з мужичками в барі на Хрещатику, 'побитими' заочніками часів...перестройки. Наразі роботи( сюжетів для матеріалів) не було й в Уляни. Не те, щоб смачних тем не вистачало, ні, навпаки, та ось демократичний простір звузився. Вона запевняла – це нормально при построєнії дімакратії, але для того, щоб її, себто демократію, побачити, треба на якийсь час поїхати на стажування закордон.

Зиновій їй вірив. Навіть купив козу. Уляна випасала її двічі на день, тепер в них було молоко і гроші на хліб.

В голові у Параски, яка весь цей час сиділа, слухала, та як усі мухи, чула думки, промайнуло, що, напевне, щиро б покохала такого мужчину, відважного патріота, годувальника сім'ї, надійне плече…

Але Параска – муха, а мухи, як відомо, люблять гімно. Тому перелетіла ближче до столу, Уляна саме винесла на обід галушки.

Враз тихі, як завше гнилуваті, полуденні міркування Зіновія перервав Васька, сусід, голова якого висунулась й опецькувато стирчала над парканом.

“Алкоголік, продажна тварюка!” - помислив Зиновій, - “Ненавиджу!”

З тієї самої зими 'яка нас усіх змінила', коли сам сидів на печі, а Васька катався бусом на “Антімайдан” по 250 гривень за добу.

- Русскіє ідут!!! - зареготав голосно й страшенно Василій , і зник.

Тут Зиновія вдавило, бо хтів щось відказать, та й не зміг.
Зиновія- Данила галушкою вдавило.
А в післяобідню пору через напівпусте й осиротіле, немов та миска з недоїденими галушками Зиновія, пройшов Хресний хід УПЦ МП. На Київ. На честь Хрещення Русі.